«Там, де спить душа»

1

Там, де спить душа — немає болю,

Лише спокій, як тихий світанок.

Там вітер колише трави поволі,

І час не має жодних ран.

2

У тій тиші не чути ні крику, ні сміху,

Лише пульс землі під ногами.

І кожен подих здається молитвою,

Що злітає в небо без імені.

3

Там душа забуває втому,

Роздягається від страхів і жалю.

Вона лежить у світлі спокою,

Немов дитина на руках вітру.

4

Життя тече за обрій далі,

Та тут усе — як у вічному сні.

І навіть біль стає прозорим,

Мов крапля дощу на шибці.

5

Там, де спить душа, не треба слів,

Бо кожне серце розуміє інше.

Там усе — любов, що не минає,

І тиша, в якій немає меж.

6

Вона спить не тому, що втекла,

А тому, що нарешті віднайшла спокій.

Втомилась шукати правду у бурях,

І сховалась у себе — мов зоря.

7

Там, де спить душа, не існує часу,

Лише спогади, що гріють, мов світло.

Вони не ранять — вони обіймають,

Як мати, що зустрічає дитину.

8

Іноді вночі ми торкаємось того місця,

Де вона спочиває тихо.

І тоді серце перестає боятись,

Бо відчуває — воно не самотнє.

9

Там, де спить душа, не лунають слова,

Бо істина не потребує мови.

Там все просто — ти є, і цього досить,

Щоб бути щасливим по-справжньому.

10

І навіть сльози там — не від болю,

А від надлишку світла й добра.

Бо коли душа спить, світ тримається

На її спокої, як на молитві.

11

Там немає меж між "тоді" і "тепер",

Бо все — єдине дихання вічності.

І навіть минуле не тисне більше,

А стає м’яким крилом спогаду.

12

Іноді нам хочеться лягти поруч,

Відпочити від битви й шуму.

Та душа шепоче: "Живи ще трішки,

Бо я спокій знайду лише через тебе".

13

Там, де спить душа — усе в гармонії,

Навіть біль має свою красу.

Бо через нього ми вчимося

Любити те, що маємо зараз.

14

Тиша там не страшна — вона свята,

Бо тримає у собі всі відповіді.

І навіть коли здається — темрява,

То це лише ніч перед світлом.

15

Там, де спить душа — не питають "чому",

Бо там уже не треба пояснень.

Є лише прийняття, як музика,

Що звучить у серці без звуку.

16

Ми всі шукаємо той куточок,

Де вона спочине хоч на мить.

Бо душа, як птах, що летить високо,

Але завжди прагне повернення додому.

17

І навіть коли ми йдемо крізь бурі,

Її спокій тримає нас у рівновазі.

Бо десь там, у тій тиші,

Вона вірить у наше світло.

18

Там, де спить душа, немає смерті,

Є лише перехід у м’яке світло.

І навіть кінець — не кінець зовсім,

А нова форма любові.

19

І коли ми вчимося мовчати серцем,

Ми чуємо її дихання поруч.

Бо душа ніколи не покидає,

Вона просто спить — і оберігає.

20

Тож не бійся тиші — вона свята.

Не бійся зупинки — це дихання вічності.

Там, де спить душа, живе любов,

Яка ніколи не засинає.