"Коли мовчить серце"

1

Іноді настає така тиша,

Що навіть думки бояться звучати.

Коли серце мовчить, немов світ

Зупинився між вдихом і видихом часу.

2

У цьому мовчанні є щось святе,

Немов сповідь без слів, без прохань.

Воно тримає у собі біль і ніжність,

Немов два береги однієї ріки.

3

Коли серце мовчить — воно лікується,

Після бур, втрат і надривних ночей.

Йому потрібно спокійно побути,

Щоб знову навчитися битись.

4

Мовчання серця — не порожнеча,

Це простір, де росте нове світло.

Бо навіть після найтемнішої ночі

Воно шукає шлях до любові.

5

Не кожен зрозуміє цю тишу,

Бо в ній немає звичних слів.

Але там — правда, чиста й глибока,

Яку не висловиш жодним голосом.

6

Коли мовчить серце, ти чуєш світ,

Його подих, шелест вітру, дощ.

І розумієш, як мало потрібно,

Щоб знову відчути себе живим.

7

У мовчанні ми ближчі до істини,

Бо без шуму видно душу.

І навіть біль там стає м’якішим,

Бо його огортає спокій.

8

Коли серце мовчить — воно пам’ятає,

Кожен дотик, усмішку, погляд.

І в цій пам’яті — вічність,

Де все ще живе, хоч і мовчки.

9

Тиша не завжди — самотність,

Іноді це відпочинок від бур.

Бо навіть море мусить заспокоїтись,

Щоб відчути власну глибину.

10

У цій тиші народжуються відповіді,

Яких не знайдеш у словах.

Бо серце говорить не голосом,

А відчуттям, що не зникає.

11

Іноді мовчання — найглибша молитва,

Без звуків, без слів, без меж.

Лише подих душі, звернений в небо,

Де світло слухає й розуміє.

12

Коли мовчить серце — не лякайся,

Це час для зцілення й віри.

Бо саме в тиші росте сила,

Що потім підніме тебе знову.

13

Не шукай сенсу у кожній паузі —

Він уже є у твоєму диханні.

Мовчання — це теж мова любові,

Що не потребує доказів.

14

Серце мовчить, коли надто болить,

Але й коли надто відчуває.

Бо не всі емоції можна вимовити,

Деякі — треба просто прожити.

15

І в тій тиші, де немає слів,

Ти чуєш справжнє "я є".

Без масок, без страху, без гри —

Лише чисту присутність себе.

16

Мовчання — це обійми для душі,

Коли вона стомлена від світу.

Іноді не треба говорити,

Достатньо просто бути поруч.

17

Серце мовчить — але не спить,

Воно спостерігає, слухає, чекає.

Бо знає: навіть після бурі

Завжди приходить спокій.

18

Мовчання навчає вдячності —

За кожен день, за кожну мить.

Бо лише коли все стихає,

Ми бачимо, що справді важливо.

19

І тоді, коли воно знову заговорить,

Його голос буде інший —

Мудріший, спокійніший,

Наповнений любов’ю, що не минає.

20

Коли мовчить серце — це не кінець,

Це лише пауза перед піснею.

Бо навіть у тиші воно живе,

Несучи у собі світло життя.