«Мить у вічності»

1

Життя летить крізь наші пальці,

Мов пісок, що з рук вислизає.

Ми прагнемо тримати кожну краплину,

Та час мовчки все забирає.

2

Ми падаєм і встаємо знову,

Несучи досвід, немов скарб.

І кожен крок — то шлях до любові,

Що вчить серце бути сміливим.

3

Сонце сходить, і день настає,

Він приносить надію й тепло.

Ми вчимося, що все минає,

Але залишає слід у душі своє.

4

Буває, що сум темний обіймає,

І здається — кінець, мов ніч.

Та навіть тоді серце знає,

Що світло є, і воно близько.

5

Ми всі шукаєм сенс у дрібницях,

У поглядах, словах і жестах.

І навіть сльози стають як ріки,

Що несуть нас до нових меж.

6

Життя — то дорога без карти,

Де ми самі ведемо себе.

І хто вміє слухати серце,

Той ніколи не заблукає.

7

Ми ростемо крізь втрати й рани,

І кожна біль стає мудрістю.

Бо лише той, хто пізнав темряву,

Може відчути світло чисте.

8

Не бійся плакати, не бійся любити,

Бо саме це робить нас людьми.

І навіть падіння не зламає,

Якщо віра живе у серці твоїм.

9

Ми вчимося прощати і чекати,

Навіть коли серце мовчить.

Бо справжнє щастя приходить тихо,

І світло тихо у душу вплітає нитки.

10

Іноді треба зупинитись на мить,

Щоб відчути подих ранку й неба.

Бо життя — це не постійна боротьба,

А вміння бути тут і тепер.

11

Ми губимось у шумі й метушні,

Шукаючи відповіді скрізь.

Але істина завжди поруч —

В серці тихому, що вміє любить.

12

Життя — як книга без кінця,

І сторінки пишем ми самі.

І навіть якщо падемо колись,

Ми встанемо з новими мріями.

13

Буває, що темрява лякає,

І страх стискає серце в кулак.

Та в кожнім темному світанку

Промінь надії відкриває шлях.

14

Ми всі — подих вітру серед гір,

Маленькі світи у великій вічності.

І кожен крок, кожне слово,

Стає частиною нашої історії.

15

Не все можна взяти у руки,

Не все підкоряється нам.

Та серце, що любить і вірить,

Завжди знайде свій шлях сам.

16

Життя вчить нас терпінню й спокою,

Навіть якщо час суворий і швидкий.

Бо той, хто йде крізь бурю й дощ,

Стає сильнішим, світлішим, вільним.

17

Ми залишаємо сліди у душах,

Навіть коли йдемо мовчки.

І кожна зустріч, кожна мить

Залишається вічно у пам’яті.

18

Не бійся старості і змін,

Бо душа не старіє ніколи.

Вона співає, живе і світить,

Несучи світло у дні похмурі.

19

Життя — це мить, що вічність носить,

Це подих між минулим і тепер.

І поки серце твоє б’ється,

Ти ще можеш любити і творити.

20

Тож йди, живи, люби і прощай,

Кожна мить — дарунок від Бога.

Бо життя — це диво, що триває,

І світло завжди знайде нас у дорозі.