"Відлуння дороги"

1. 

Життя іде, як тихий подих ранку,

Як світло, що на росах ожива,

Ми йдем крізь бурю, сонце й невідоме,

І кожен день нас чимось випроба.

2. 

Ми несемо свій біль, немов іскрину,

У серці, що не вміє все забуть,

І навіть там, де тиша і руїни,

Ми все одно шукаємо свій путь.

3. 

Ніхто не знає, скільки ще дороги,

Скільки падінь, і радості, і сліз,

Та йдем вперед, не просячи підмоги,

Бо серце — наш єдиний компас, хист.

4. 

І десь у небі, високо, над нами,

Бог дивиться, мов ніжний сивий дим,

Він знає все — і помилки, і рани,

І шепче: “Ти ще вистоїш, дитино, йди”.

5. 

Нам хочеться часом зупинить хвилину,

У ній знайти забуте відчуття,

Та час летить, як ластівка невпинна,

І змінює нас — таке це життя.

6. 

Ми вчимося любить і прощати болю,

Ми вчимося мовчати, коли грім,

Бо справжня сила — у спокої долі,

У тихім серці, що не стало злим.

7. 

Коли надія падає, мов листя,

І вітром світ хитає навмання,

Ми вірим — там, за темрявою, чисто,

І знову йдем у світле забуття.

8. 

Життя — це шлях із подихів і втрат,

Зі спогадів, що пахнуть дитинством,

Де кожен крок — то болю аромат,

Але й любові вічне свідоцтво.

9. 

Ніхто не йде без шрамів по дорозі,

У кожного своя зима й весна,

Та хто упав — той ближчий до погроз,

І сильніший, бо душа жива.

10. 

Ми все шукаєм сенсу у мовчанні,

Між зір, між снів, між тіней і хмарин,

І, може, все життя — лиш споглядання

Собі подібних в люстрі самоти.

11. 

Ми дякуєм за біль, бо він навчив,

Що щастя — це не завжди гучні сміхи,

Що справжнє — тихе, щире, без слів,

Як погляд мами, як світанок тихий.

12. 

Життя не терпить зайвих пояснень,

Не любить планів — тільки крок за крок,

І навіть падіння — то благословення,

Бо після нього — новий виток.

13. 

І хоч іноді світ здається тінню,

І все навколо крихке, мов лід,

Ми віримо у власне воскресіння,

Бо серце знає — є ще політ.

14. 

Там, де зникає біль і темна зрада,

Де тиша мовить більше, ніж слова,

Ми розумієм: Бог — не кара,

Він просто дав нам душу й правду два.

15. 

І кожен ранок — нова сторінка,

Де ми — і автор, і герой, і тінь,

І навіть якщо доля крутить свічку,

Світло лишається у глибині.

16. 

Життя — це музика, яку не чутно,

Поки не втратиш звук і час,

Та варто серцю битись мить одну —

І ти почуєш вічність у собі зараз.

17. 

Не все збувається, не все дається,

Не все, що мріяв, стане вмить твоїм,

Та головне — душа не старіє,

Вона живе, поки лиш добрим єш ти їй.

18. 

І навіть смерть — не крапка, лиш дорога,

Що виведе у більшу глибину,

Де тиша стане нам замість Бога,

А світло — мов любов одну.

19. 

Ми всі — лиш подих вітру серед моря,

Маленький спогад у вічності хвиль,

Та хай би навіть згасло наше “завтра” —

Сьогодні — це найбільший дивосвіт.

20. 

І поки серце б’ється, поки очі

Ще бачать небо, зірку і тепло,

Живи! Бо життя — це не просто ночі,

Це Бог у нас, це вічне джерело.