«Дорога крізь серце»

1

Ми всі йдемо крізь серце — не ногами,

А кроками думок і слів.

І кожна рана там — не камінь,

А спогад тих, кого любив.

2

Життя — не шлях, а подих неба,

Що вчить нас слухати себе.

І все, що треба — вже у тебе,

Лиш згадай, хто ти є.

3

Ми мчимо крізь дні, мов вітер,

Не зупиняємось ні на мить.

Та іноді, щоб далі жити,

Потрібно просто — побути.

4

Бува, що тиша голосніша

За сотні вигуків людських.

Бо тільки в ній душа справді дише,

Без страху втрат і марних сліз.

5

Ми всі шукаєм щось велике,

Та істина — у дріб’язках.

У теплі рук, у щирім блиску,

У подиху, що все сказав.

6

Не завжди щастя — гучне й яскраве,

Часом воно — в звичайних днях.

У тому, як світло грає

На склянці води в руках.

7

Ми часто блукаєм у спогадах,

Шукаючи, де було «краще».

Та майбутнє народжується

Тільки в теперішнім нашім.

8

І хто уміє зупинитись,

Той чує пісню вітру знов.

Бо щастя — вміння не спішити,

А просто йти, коли іде любов.

9

Життя — це книга без фіналу,

Де кожен день — новий рядок.

І навіть біль — не знак провалу,

А досвід, що тримає крок.

10

Коли здається, що все втрачено,

І світ тебе не розуміє,

Згадай: у темряві найпаче

Світло серце своє гріє.

11

Ми вчимося прощати й мовчати,

І не судити за тінню днів.

Бо кожен має шлях і втрати,

І власний хрест, що поніс.

12

Не бійся старіти — це мудрість,

Це час, коли душа росте.

Коли ти бачиш у простому

Те, що колись здавалось «не те».

13

У кожній миті є щось святе,

Навіть у болі — глибина.

Бо хто пізнав темряву серцем,

Той знає ціну світла.

14

Ми не втрачаєм — ми змінюєм форму,

Як річка змінює свій берег.

І навіть смерть — не кінець дороги,

А інший бік тієї ж вервиці.

15

І час, що йде — не ворог,

Він просто відкриває очі.

Він вчить, що треба бути поруч,

Поки хтось поруч ще хоче.

16

Життя не міряється роками,

А тим, що ти лишаєш в серцях.

І навіть тиша після тебе

Може звучати, як пісня.

17

Тож не тримайся за минуле —

Воно було, щоб ти зрозумів.

Що справжнє — завжди поруч буде,

Якщо ти вірно любив.

18

І хай дорога буде терниста,

Та в кожнім болі — новий світанок.

Бо навіть сльози, що впали вчора,

Стають росою на квітах ранку.

19

Життя — це мить, що вічність носить,

Це сонце, що не згасає в пітьмі.

І поки серце твоє ще просить —

Живи, люби, гори.

20

Бо ми— не тіні, ми — іскри в небі,

Ми — кроки вічності по землі.

І кожна душа — це світ безмежний,

Що прагне бути живим.