«Душа без меж»

1

Душа — це вогонь, що не гасне в пітьмі,

Вона не старіє, не в’яне, не втомлюється.

І навіть коли тіло впаде на коліна,

Вона піднімається — і летить далі.

2

Ми бачимо світ очима земними,

Та душа бачить більше — крізь тіні й роки.

Вона пам’ятає, звідки прийшла,

І куди повернеться після світанку.

3

Душа — не просто подих і плоть,

Вона — музика, світло і політ.

Її не знищити часом чи болем,

Вона живе у кожній молитві.

4

Коли тіло стомлене, душа ще співає,

Коли світ мовчить — вона говорить серцем.

І навіть у темряві бачить дорогу,

Бо її світло — не від землі.

5

Душа не має меж, ні кордонів,

Вона літає між світом і вічністю.

Її не зупинити ні стінами, ні часом,

Бо вона — подих самого Творця.

6

Іноді ми забуваємо про неї,

Ховаємось у шумі й суєті.

Але коли настає тиша й самотність,

Ми чуємо її — тихо, але ясно.

7

Душа знає біль і любов,

Вона пройшла крізь життя безліч разів.

І кожен досвід, навіть гіркий,

Стає їй крилами для нового польоту.

8

Вона не боїться смерті, бо знає —

Це лише двері у новий світанок.

Там, де немає тілесних кайданів,

Тільки простір і спокій без меж.

9

Душа — це вічна мандрівниця,

Що не зупиняється ніде надовго.

Її мета — рости і пізнавати,

Любити все, що створене світлом.

10

І навіть коли ми плачем від втрат,

Душа тихо каже: «Не бійся, я є».

Вона поруч, навіть коли здається,

Що все втрачено і темрява безкрая.

11

І кожна зустріч на цьому шляху —

Не випадкова, не марна, не пуста.

Бо душі впізнають одна одну

Ще до того, як зустрічаються очі.

12

Душа — це пам’ять, що не стирається,

Навіть після життя і смерті.

Вона несе у собі всі кольори,

Які колись торкались її серця.

13

І кожен, хто слухає своє серце,

Слухає саме голос душі.

Бо вона говорить не словами,

А тишею, що лікує і веде.

14

Вона прагне світла, правди, любові,

Її не купити й не зрадити.

І коли ми відходимо від істини,

Вона тихо болить, нагадуючи — є.

15

Душа — як полум’я вітру назустріч,

Її не спинити силою страху.

Вона шукає Бога у кожній краплі,

У кожній усмішці, в очах дитяти.

16

І навіть якщо життя здається важким,

Душа не втрачає віри у диво.

Бо знає — все, що болить сьогодні,

Колись розквітне в спокій і світло.

17

Вона бачить глибше за розум,

Відчуває те, чого не видно.

І навіть у тиші, де все зникає,

Душа шепоче: «Я є, я вічна».

18

Ми прийшли не випадково сюди,

Щоб навчитися любити і прощати.

Бо кожна душа — це іскра вогню,

Що з’єднує небо з землею.

19

І коли настане останній подих,

Не бійся — то не кінець, а початок.

Бо душа лише змінює тіло,

Щоб продовжити свій шлях далі.

20

Тож слухай свою душу, бережи її,

Вона — твоя вічність, твій дім, твій світ.

Бо тіло мине, але душа залишиться,

Світлом, що ніколи не згасне.