«Там, де живе щастя»

1

Ми всі шукаєм щастя день при дні,

У грошах, у славі, у людській пошані.

Та справжнє щастя — тихе, як вогні,

Що світяться у втомленім вікні.

2

Воно не кличе, не гуде гучно,

Не має блиску, пишності й прикрас.

Це просто спокій, коли в серці чисто,

І вдячність, що живеш сьогодні враз.

3

Щастя не в тому, щоб усе дістати,

І не в розкошах, що зникають в мить.

А в тому, щоб навчитися прощати,

І навіть у сльозах любов носить.

4

Воно приходить не тоді, коли

Тобі усе вдається без зусилля.

А там, де серце в бурю не зламалось,

Де після болю ти зміг лишитись сильним.

5

Щастя — у ранку, що пахтить росою,

У слові добрім, сказанім комусь.

У тій хвилині, де душа спокою

Торкнулась, ніби неба, наяву.

6

Ми часто біжимо за ідеалом,

За тінню, що не можна наздогнать.

А щастя — ось, стоїть у твоїм домі,

В усмішці тих, хто вміє просто ждать.

7

У каві ранку, в усмішці дитині,

У тиші після бур і суєти.

У теплім слові, в подиху єдинім,

Де є любов — там щастя теж живе.

8

Щастя не кричить, воно шепоче,

Воно приходить в простоті речей.

Коли ти дякуєш життю за вечір,

І знаєш — завтра знову буде день.

9

Його не купиш, не збережеш назавжди,

Його не вкрадеш і не продаси.

Бо щастя — це не річ, не дар комусь,

Це стан душі, що вміє бути в мирі.

10

Воно з’являється, коли пробачиш,

Коли не судиш, не тримаєш зло.

Коли простиш і самому собі,

Що не все встиг, не все зробив, що зміг.

11

Щастя — в дорозі, не в меті,

У тих кроках, що робиш до світанку.

У серці, що, хоч втомлене в борні,

Все одно світить — не згасає зранку.

12

Ми часто думаєм, що щастя десь,

Що треба йти далеко, за морями.

А воно поруч — у тихій ніжності,

У слові «я з тобою», сказанім між нами.

13

Щастя — це коли ти розумієш,

Що навіть біль навчає, як рости.

І замість злості — світло посієш,

Бо знаєш: з темряви ростуть світи.

14

Воно приходить у простих моментах:

У запаху землі після дощу,

У спогаді дитинства безтурботнім,

У думці: «Живу. І дякую ще раз Богу».

15

Щастя — не шум, не вигуки, не грім,

Це погляд, що мовчить, але все каже.

Це дотик рук, коли нема вже слів,

І віра, що не згасне навіть в стражданні.

16

Щастя — коли є кого чекати,

Коли душа ще прагне до тепла.

Коли не все втрачено в цім світі,

І серце, попри втому, знов ожило.

17

Щастя — коли є сили йти уперто,

Хоч світ навколо зрад і холодів.

Коли ти знаєш: Бог з тобою поруч,

І кожен день — новий Його мотив.

18

Ми всі шукаєм щастя вдалині,

А треба — просто глянуть в небо вранці.

І зрозуміти: те, що ти живеш —

Це вже є щастя, дане нам як шанс.

19

Щастя — не в тому, що ти маєш,

А в тому, що в душі твоїй живе.

Коли любов ніколи не вмирає,

Коли добро тебе веде й несе.

20

І навіть коли все здається марним,

Коли зима стоїть у серці глухо,

Пам’ятай: щастя — це не диво ззовні,

А тихий спокій, що зростає з духу.