«Світло крізь темряву» 10

1

Коли навколо все здається сірим,

І серце мовчки тоне у журбі,

Не бійся ночі — навіть найтемнішій

Завжди судилось поступитись дню тобі.

2

Ми всі пройшли крізь бурі і розлуки,

Через втрати, страх і самоту.

Та хто не знав гіркоти глибокої,

Той не збагне життя красу просту.

3

Усе, що є, — то мить, що проминає,

І все, що втратиш, знов прийде колись.

Бо час не ворог, він лиш нагадує,

Що головне — не впасти, а піднятись.

4

Не зупиняйся, навіть коли важко,

Не бійся тіней — то лише урок.

Там, де темрява торкнеться плеча,

З’явиться світло — перший твій крок.

5

І навіть коли друзі відвернулись,

Коли мовчить молитва у вустах,

Ти знай — життя не стало безнадійним,

Це просто Бог готує новий шлях.

6

Не всі, хто йшли, повинні бути поруч,

Не всі, хто зникли, втратили тебе.

І навіть біль, що випалив до тла,

Колись розквітне, мов троянда в небі.

7

Усміхнись світанку, навіть якщо серце

Втомилось від борні і днів тяжких.

Бо кожен подих — це ще шанс на диво,

Що Бог сховав у тиші поміж снів.

8

Не все одразу ясно і просте,

Не все, що впало, — втрачено навіки.

Бо іноді лиш біль дає нам крила,

Щоб зрозуміти, як летіти в вирій.

9

Ми знову встанем, навіть після втрат,

Бо в кожнім серці — вогник незгасимий.

Його не згасить навіть чорний град,

Бо він від вічності, а не від зими.

10

І хай на шляху стоять круті горби,

І хай дощі змивають наші сліди —

Ми знову йдем, бо віра не зламалась,

Бо світло в нас — це ми самі.

11

Коли темніє — це ще не кінець,

Це просто ніч вкриває нас від болю.

А потім знову небо загориться,

І день прийде, щоб дати нам спокою.

12

Не міряй щастя золотом і славою,

Бо все це — пил, що вітер рознесе.

Щасливий той, хто серцем не зламається,

І вірить в світло, навіть як темнеє все.

13

Ти — іскорка, частинка вічних зір,

Що не згасає, навіть у тумані.

Ти можеш все, допоки серце б’ється,

І світло йде крізь біль — не перестане.

14

Не жди, що доля стане без шрамів,

Бо рани — пам’ять, як ми йшли вперед.

Без них не знали б, що значить відвага,

І як цінити день після зими й замет.

15

Життя — не рівна стежка у саду,

А шлях тернистий, дикий, непростий.

Та хто зумів пройти його з любов’ю —

Той і є справжнім переможцем своїм.

16

І навіть якщо все зникне у тумані,

Якщо залишишся сам у пітьмі —

Пам’ятай: ти — промінь, що світить іншим,

Коли їм важко в дорозі земній.

17

Твоя душа — це океан і небо,

У ній — і бурі, і зоряний спокій.

Не дай страху зруйнувати себе,

Бо ти народжений, щоб йти високо.

18

І кожен день — це шанс почати знов,

Навіть якщо вчора все згоріло.

Бо попіл — не кінець, це просто ґрунт,

Де проростає нове твоє крило.

19

Світло крізь темряву — це ти, людино,

Це твій вогонь, що не згасав ніколи.

І навіть в тиші чути, як воно живе,

Як б’ється серце вічності поволі.

20

Тож не здавайся, навіть у журбі,

Бо все, що є — це шлях, що має зміст.

І поки дихаєш, живеш, і віриш —

Темрява завжди поступиться світлу вмить.