«Пісня вічності»

1
Життя летить, немов стрімка хвилина,
То світить сонце, то прийде імла.
І кожен день, неначе нова книга,
Яка відкриє нам свої діла.

2
Ми йдемо шляхом, сповненим надії,
Хоч часом камінь ранить босу ногу.
Та серце вірить: втрати не марнії,
Бо за страждання є завжди дорога.

3
Життя не раз зламає крила наші,
Та ми здіймемось знову до небес.
Бо у сльозах народжуються кращі,
Найсвітліші і найсильніші з пісень.

4
І хто пройде крізь бурю без вагання,
Знайде у серці ніжний тихий рай.
Бо тільки той пізнає сенс страждання,
Хто зміг піднятись, а не впасти край.

5
Ми всі шукаємо своє призначення,
В чужих очах, у дзеркалах ночей.
Та справжнє щастя — це самопізнання,
Це світло серця у пітьмі речей.

6
Коли втомився йде душа у тіні,
І світ здається зрадливим, чужим, —
Приходить спомин: «Ти не самотній,
Ти створений для вічності й добра живим».

7
Життя — це річка, повна поворотів,
Де кожна хвиля має свій урок.
І навіть біль веде до нагороди,
Бо він відкриє в небі новий крок.

8
Люби цей світ, хоч він і недосконалий,
Люби людей, хоч ранять інколи.
Бо навіть попіл колись стане жаром,
А камінь теж навчить терпінню ми.

9
Життя — не гра, не казка, не примара,
Це боротьба і тихий Божий дар.
І хто зуміє жити без ошукань,
Той відкриє у серці свій вівтар.

10
Бо ми всі гості на коротку мить,
У цьому світі, де усе минає.
І тільки доброта, що в серці злит,
Назавжди лишиться, не помирає.

11
Не бійся втрат, бо втрати теж навчають,
Не бійся ран, бо рани — то печать,
Що ти живеш, що серце відчуває,
А значить, варто далі все тримать.

12
Ми всі колись підемо в тишину,
Та лишимо слід у чиємусь житті.
І якщо лишимо добро й весну,
То це і є безсмертя у світі.

13
Не бійся йти, коли дорога темна,
Бо навіть ніч народжує зорю.
І кожна рана стане перемогою,
Коли ти віриш в істину свою.

14
Людське життя — це полотно із митей,
Де фарби — радість, смуток і любов.
І хто вміє душею все відкрити,
Той буде жити тисячу основ.

15
Життя не можна зупинить ні миті,
Воно тече й веде нас крізь роки.
Та кожен день — це шанс для нас відкритий,
Щоб залишити в світі добрі кроки.

16
Не міряй щастя златом чи вінцями,
Не міряй славою чи силою землі.
Бо щастя — там, де світяться серцями
Душі прості й віддані, малі.

17
Коли ти любиш, ти безсмертним станеш,
Коли прощати можеш — ти сильний.
Бо лиш любов все зло у світі вкраде,
І лиш добро зостанеться живим.

18
Ми подорожні у великім світі,
Де все іде й нема назад путі.
Та лиш одне є справжнім і нескінченним —
Це вміння жити й серцем відчутті.

19
Життя — це школа, а ми всі учні,
Де помилки — це сходи в небеса.
Хто серце має чисте і відкрите,
Той буде вільний, навіть у сльозах.

20
І хай летять роки немов хвилини,
Ми все одно лишаємо свій слід.
Бо наше серце — храм для Божої дитини,
А наше життя — вічності завіт.