«Дорога без кінця»

1
Дорога йде, а ми ідемо з нею,
Не знаючи, де зупиниться наш шлях.
То піднімає вгору понад зорею,
То кине нас у бездоріжжя й страх.

2
Дорога шепче: «Йди, не оглядайся,
Бо час не має ані вороття,
Твоя стежина світлом засіяється,
Якщо в серці живе життя».

3
То камінь гострий, що ранить нам ноги,
То м’яка трава, що стелить нам постіль.
Вона веде крізь бурі і тривоги,
А часом — у долину теплих рос.

4
Дорога — вчитель, що мовчить уперто,
Вона покаже істину в піску,
Там, де закрилось для людей усе закрите,
Вона залишить слід — тонку риску.

5
Ми йдемо вдвох, ми йдемо поодинці,
Ми вчимося прощати і любить,
І навіть ті, хто гаснуть, мов жаринки,
Дорогу в серці встигли запалить.

6
І кожен крок — це виклик і питання,
Чи вартий я тих митей у кінці?
Чи вмів я віднайти у світі знання,
Чи все згубив у суєтній меті?

7
Дорога вчить — що все у світі тлінне,
Лиш пам’ять в серці вічно проживе.
Хто сіє добро — те йому вернеться,
Хто сіє зло — пожне холодний хребет.

8
То сходить сонце, кидає проміння,
То ніч гірка затьмарює наш шлях.
А ми ідемо — кличе нас світіння,
Хоча й болить у серці чорний прах.

9
Дорога — час, що спалює роками,
Вона веде у вічність нас усіх.
Там лиш душа лишається з думками,
А тіло — то лиш попіл, тінь і гріх.

10
Ми зупинимось — вона піде далі,
Знайде нових мандрівників з весни.
І навіть там, де тиша у печалі,
Все ж зацвіте у серці крок рясний.

11
Бо є в дорозі вогники надії,
Що світять, мов далекі маяки.
Вони ведуть у світло, хоч й суворі дні,
Вони живуть в душі, мов рушники.

12
І навіть коли темрява густа,
І навіть коли серце вже не вірить,
Дорога ніжно кличе: «Не здавайся,
Твій обрій десь чекає на світанні».

13
Ми всі шукаєм відповідь на правду,
Ми всі ідемо власним рубежем.
І навіть у падінні чи у зраді
Ми лиш в дорозі — істину знайдем.

14
Хтось йде повільно, споглядає кроки,
Хтось мчить у вирій швидкісних думок,
Та кожен знайде власні свої строки,
Бо все життя — безкінечний урок.

15
Дорога стелить нам і сніг, і зливи,
І квіти в полі, і шипи колючі.
Та ми ідемо, бо в душі — крила,
І навіть у пітьмі горять наші лучі.

16
Хто падав — знає, як солодко піднятись,
Хто втрачав — вчився істинно любить,
Хто плакав — той уміє посміхатись,
Бо біль навчив — як серце бережить.

17
Дорога — символ вічної надії,
Вона єднає небо і землі.
У ній живе найвища наша мрія,
У ній — початок і кінець в імлі.

18
Ми лиш подорожні, ми лиш піщинки,
Ми лиш краплини в ріках суєти.
Та ця дорога — диво без зупинки,
Де кожен крок залишить слід свій ти.

19
І поки серце б’ється у грудях,
І поки світло ще в очах іскрить,
Ми йдемо далі — хай дорога буде,
Бо тільки в ній ми можемо горіть.

20
Дорога без кінця, дорога в вічність,
Ти кличеш нас і день, і ніч одну.
Ми зникнемо — та в пам’яті величність
Залишим слід — як вічну глибину.