Вірші про україну

Атлас із живих артерій

Вона не вміщається в жодні картографічні карти,

Бо кордони її — це судинна сітка наших тривог і надій.

Вона — у ранішнім кавовім димі на передовій лінії варти,

І в тому, як мамочки шепчуть казки серед укриттів і темряви ліній.

Україна — це проросле крізь асфальт колосся,

Це шорстка текстура підшпилькових калинових гілок,

Це хлопчик, який просить, щоб тато скоріше вернувся,

І сиве волосся молитви, що вплетена в кожен крок.

Вона гуде у проводах між розбомбленими містами,

Як вічний сонет, що звучить крізь глухий залізобетон.

Вона не питає, скільки болю пройдено нами,

А просто стає подушкою для тих, хто забув про сон.

Це той особливий захід сонця — рожево-тривожний,

Який дивишся з вікна потяга, що везе тебе знову додому.

Це сила, з якою тримає за руку тебе перехожий,

Коли звучить вибух і дим огортає знайому сосну.

Україна — це плетиво слів, що не потребують перекладу,

Це «Все буде добре», промовлене крізь солоні сльози.

Це непоборна впертість жити вопреки будь-якому занепаду,

Це ніжне проліскове світло після найлютішої морози.

Ми носимо її в собі, як флешку з найціннішим архівом:

Зі смаком вишень, із шумом тополі, з дитинством, що не згаса.

І доки ми дихаємо — вона залишається дивом,

Яке не розірвуть снаряди і не загасять чужі небеса.

Подобається

#504 в Різне
#41 в Поезія

Відредаговано: 01.08.2026