"Втрачена любов, що навчила" 100

1

Ти пішов, і залишилися лише спогади,

Мов тіні минулого, що грають у моїй душі.

Мов вітер, що колише високі трави,

Серце вчилося жити без тебе, крок за кроком.

2

Я плакала тихо, ховаючи біль,

Та кожна сльоза була уроком мудрості.

Мов хвилі, що б’ються об берег,

Почуття залишало слід, який не зникне.

3

Кожен спогад болів і одночасно грів,

Немов сонце після дощу на мокрій землі.

Мов роса на квітах ранкових,

Любов залишала тепло в серці, навіть у тиші.

4

Я відчувала силу всередині себе,

Навіть коли розлука розривала душу.

Мов зорі, що світять крізь темряву,

Справжні почуття вчили мене не боятися.

5

Кожна мить з тобою була дорогоцінною,

І навіть біль став частиною моєї історії.

Мов вітер, що несе аромат квітів,

Почуття наповнювало мене новою енергією.

6

Я навчилася цінувати себе й життя,

І розуміла: кохання — це не лише радість.

Мов хвилі, що гладять берег,

Біль навчав мудрості, терпінню й витримці.

7

Кожен день без тебе робив мене сильнішою,

І я бачила світ яскравіше, ніж раніше.

Мов зорі, що мерехтять у нічній темряві,

Любов залишала світло навіть у відсутності.

8

Я відпускала тебе, щоб віднайти себе,

І навчилася приймати все, що було.

Мов річка, що тече крізь долини,

Почуття текло в мені, перетворюючись на мудрість.

9

Я бачила красу життя без залежності від тебе,

І серце тремтіло від нових можливостей.

Мов вітер, що колише високі трави,

Любов залишила наслідок сили і свободи.

10

Кожен крок уперед був новим початком,

І навіть спогади більше не обтяжували.

Мов хвилі, що б’ються об берег,

Почуття давало внутрішній спокій і ріст.

11

Я навчилася прощати, але не забувати,

І серце відчуло глибину власної мудрості.

Мов сонце після довгої ночі,

Любов гріла навіть після втрати.

12

Кожен подих ставав доказом виживання,

І я розуміла ціну кожного моменту.

Мов роса на траві ранковій,

Почуття освіжало душу і зміцнювало серце.

13

І навіть якщо біль приходить часом,

Я знаю, що він не марний.

Мов зорі, що світять крізь темряву,

Справжня любов лишає слід назавжди.

14

Вона навчила мене любити без страху,

І шукати щастя всередині себе.

Мов вітер, що несе аромат квітів,

Почуття живе як частина мене назавжди.

15

І я йду далі, несучи в серці цей урок,

Що втрачена любов стає силою і мудрістю.

Мов світло, що пробивається крізь хмари,

Почуття залишається вічним, освітлюючи нове життя.

Ти – моє серце

1

Ти прийшла, мов весна після довгої ночі,

Ніжний промінь, що серце зігрів.

Твої очі – то зорі, такі неохочі,

Але я в них навіки згорів.

2

Твої пальці – мов вітер, що ніжно торкає,

Залишаючи шепіт тепла.

Я гублюся у світі, але відчуваю,

Що ти завжди мені – як весна.

3

Кожен ранок з тобою – то казка жива,

Кожен подих – як вірш без кінця.

Я без слів розумію усе, що сказать

Можеш ти, просто серцем торкнувши мого.

4

Я шукав тебе довго між сотень доріг,

Серед шуму і втрат, помилок.

Та коли ти прийшла – світ навколо завмер,

І для болю не стало вже місць і кутків.

5

Ти смієшся – і небо від щастя радіє,

Ти мовчиш – і завмерла земля.

Я боюся, щоб вітер тебе не забрав,

Щоб не вкрала тебе далечінь.

6

Без тебе цей світ стане сірим і пустим,

Без тебе не має ні сонця, ні ночі.

Я пройду через бурі, щоб бути з тобою,

Я розіб'ю всі стіни – і знову до ніг.

7

Якщо буде зима – я розпалю вогонь,

Якщо вітер – укрию крилом.

Я для тебе віддам навіть небо і час,

Лиш би чути твій голос разом.

8

Не питай, що для мене є ця круговерть,

Не питай, що для мене любов.

Це ти – мій останній і перший ковток,

Мій найсвітліший, найкращий сон.

9

Не візьме нас ні доля, ні час, ні розлука,

Не зітре нас ні дощ, ні вогонь.

Я тримаю тебе – і в очах твоїх знаю,

Що ми разом крізь вічність підемо.

10

Ти – не просто людина, ти – серце моє,

Ти – мій всесвіт, мій простір, мій рай.

Я для тебе живу, я для тебе пишу,

Моє щастя – це бачити блиск твоїх очей.