"Після зради"

1

Ти зрадив, і серце тріснуло від болю,

Мов крига під ногами, що раптово ламається.

Мов вітер, що рве високі трави,

Біль розповсюджувався всередині, не залишаючи спокою.

2

Я плакала вночі, обіймаючи тишу,

І шепотіла твоє ім’я, що колись гріло.

Мов хвилі, що б’ються об берег,

Розчарування змішувалося з любов’ю й відчаєм.

3

Та час лікує навіть найглибші рани,

І серце навчалося прощати й рости.

Мов роса на квітах ранкових,

Біль перетворювався на мудрість і силу.

4

Я відчувала себе сильнішою,

Навіть коли спогади боляче кусали душу.

Мов зорі, що світять крізь нічну темряву,

Любов змінювалася, але не згасала.

5

Кожен день приносив нові уроки,

І я навчалася любити себе, перш ніж любити тебе.

Мов вітер, що несе аромат квітів,

Почуття очищувалося і ставало зрілим.

6

Ти думав, що зруйнував все,

Та я знайшла у серці нове тепло.

Мов хвилі, що гладять берег,

Справжнє кохання не зникає, воно перетворюється.

7

Я навчилася прощати без забуття,

І серце стало глибшим і відкритішим.

Мов зорі, що мерехтять у темряві,

Любов знаходила шлях до зцілення.

8

Я зрозуміла: біль — частина шляху,

А зрада лише перевіряє глибину почуттів.

Мов річка, що тече крізь долини,

Почуття зміцнювалося, немов камінь у воді.

9

Я відчувала спокій у серці після бурі,

І розуміла: кохання стало мудрим.

Мов вітер, що колише високі трави,

Любов вчила мене терпінню і силі.

10

Кожен спогад більше не ранив,

Він нагадував про уроки і ріст.

Мов хвилі, що б’ються об берег,

Почуття зміцнювалося, стаючи незламним.

11

Я навчилася цінувати моменти разом,

І розуміла, що любов потребує сили.

Мов сонце після довгої ночі,

Тепло у серці стало невичерпним джерелом.

12

Кожен дотик ставав доказом довіри,

Що з’явилася після болю й розчарування.

Мов роса на траві ранковій,

Почуття ставало світлішим і чистішим.

13

Я знала: навіть зрада не здатна вбити любов,

Вона лише змінює її форму й глибину.

Мов зорі, що світять крізь темряву,

Серце навчилося любити мудріше.

14

І навіть якщо шлях складний,

Я йду ним, несучи своє почуття як скарб.

Мов вітер, що несе аромат квітів,

Любов лишилася всередині сильною й незламною.

15

І я зрозуміла: кохання, що пережило зраду,

Стає глибшим, ніж будь-коли, і світлішим.

Мов світло, що пробивається крізь хмари,

Почуття залишається вічним і непереможним.