"Запізніле кохання"

1

Ми були поруч довгі роки, як тіні один одного,

Ділили радощі й печалі, підтримували мов вітер.

Мов вітер, що колише високі трави,

Дружба поступово перетворилася на щось більше.

2

Я відчувала тебе в кожному моменті,

І серце тремтіло, не знаючи чому.

Мов роса на квітах ранкових,

Почуття проростало тихо, але впевнено.

3

Кожен погляд нашого очного контакту

Немов промінь світла в тумані минулого.

Мов хвилі, що б’ються об берег,

Ніжність перетворювалася на справжню любов.

4

Я боялася зізнатися в почуттях,

Бо не хотіла втратити дружбу.

Мов зорі, що світять крізь нічну темряву,

Пристрасть спалахувала всередині непомітно.

5

Ми сміялися і підтримували одне одного,

І в кожному дотику відчувалася близькість.

Мов сонце після довгої ночі,

Любов гріла, але з присмаком жалю.

6

Я розуміла, скільки часу ми втратили,

І серце стискалося від невидимого болю.

Мов вітер, що несе аромат квітів,

Почуття спалахували, але мовчки, без слів.

7

Кожен день з тобою був подарунком,

Але тепер він став шансом, що прийшов пізно.

Мов хвилі, що гладять берег,

Сум змішувався з ніжністю й пристрастю.

8

Я відчувала тепло твоєї душі поруч,

І серце знову вчилося довіряти.

Мов ріка, що тече крізь долини,

Кохання знайшло шлях у запізнілому часі.

9

Ти дивився на мене з розумінням,

І я відчувала, що цей зв’язок справжній.

Мов зорі, що світять у темряві,

Любов і дружба злилися в одне ціле.

10

Я відчувала смуток через втрачені роки,

Але радість від нового почуття була сильнішою.

Мов вітер, що колише високі трави,

Почуття проростало всередині глибоко й міцно.

11

Ми сміялися і обіймалися тихо,

І світ ставав яскравішим, ніж будь-коли.

Мов сонце, що сходить після дощу,

Любов гріла душу, незважаючи на сум.

12

Я відчувала, як серце розквітає знову,

І навіть біль від втрат минулого стихав.

Мов хвилі, що б’ються об берег,

Почуття ставало сильним і непохитним.

13

Ми відкривали один одного по-новому,

І кожен дотик дарував спокій і тепло.

Мов роса на траві ранковій,

Любов залишала слід назавжди в серцях.

14

І навіть якщо час не можна повернути,

Я знаю: запізніле кохання — це справжнє.

Мов зорі, що світять крізь темряву,

Серця знайшли одне одного, незважаючи на роки.

15

І я зрозуміла: любов приходить тоді, коли треба,

І вона варта всього очікування і суму.

Мов світло, що пробивається крізь хмари,

Почуття залишиться назавжди в наших душах.