"Нескінченна відстань"

1

Ти далеко, а я відчуваю твою відсутність,

Що тягне серце у безмежну порожнечу.

Мов вітер, що рве старі листя з дерев,

Сум проникає крізь думки і спогади.

2

Я згадую твої очі, що колись гріли,

Тепер вони лиш відлуння у серці моєму.

Мов хвилі, що б’ються об кам’янистий берег,

Біль і ностальгія накочують безпідставно.

3

Я відчуваю кожен дотик, як відгомін минулого,

І серце б’ється швидше від невидимого тягару.

Мов зорі, що світять крізь хмари,

Образ твій спалахує, не даючи спокою.

4

Кожен день без тебе — мов пустеля,

Та моє серце прагне доторкнутися знову.

Мов річка, що знаходить шлях до моря,

Любов невидимою силою тягне мене до тебе.

5

Я пишу твоє ім’я у тиші ночі,

І воно лунає мов музика серед темряви.

Мов вітер, що колише високі трави,

Почуття рветься крізь розлуку без зупинки.

6

Я бачу тебе у снах, що приходять тихо,

І серце тане від болю й бажання.

Мов хвилі, що розбиваються об скелі,

Сум і мрії переплітаються назавжди.

7

Я мрію про день, коли ти зрозумієш,

Що моє серце віддане лише тобі.

Мов зорі, що мерехтять у нічній тиші,

Надія світить навіть у темряві розлуки.

8

Кожен погляд на світ без тебе — тьмяний,

І навіть сонце здається холодним.

Мов дощ, що падає на холодні дахи,

Сльози тихо крапають, не приносячи полегшення.

9

Я намагаюся забути, робити вигляд,

Що серце більше не чіпаєш ти.

Мов роса на траві ранковій,

Пам’ять про тебе залишається чистою і яскравою.

10

Я відчуваю твою присутність у кожному поруху вітру,

І вона гріє і ріже водночас.

Мов хвилі, що б’ються об берег,

Біль і мрії переплітаються без кінця.

11

Я намагаюся жити, сміятися, дихати,

Та думки про тебе не відпускають мене.

Мов зорі, що світять крізь ніч,

Твоя тінь лишається частиною моєї душі.

12

Я тримаю надію, мов єдиний скарб,

Що одного дня ти повернешся у моє життя.

Мов вітер, що несе аромат квітів,

Любов невидимо торкається серця.

13

І навіть якщо розлука нескінченна,

Я зберігатиму відданість у глибині серця.

Мов ріка, що тече крізь долини,

Почуття живе, незважаючи на час і простір.

14

Я знаю: нерозділене кохання — це біль,

Та воно робить серце глибоким і справжнім.

Мов зорі, що світять крізь темряву,

Любов продовжує світити, не зникаючи.

15

І я чекатиму, поки серце твоє зрозуміє,

Що мої почуття були щирими й назавжди.

Мов світло, що пробивається крізь хмари,

Нескінченна відстань не зможе знищити любов.