"Пустка після тебе" 80

1

Ти пішов, залишивши порожнечу,

Що тягне серце у безмежну тьму.

Мов вітер, що рве старе листя з дерев,

Моє кохання залишилося самотнім.

2

Кожен день нагадує про твою відсутність,

І навіть сонце здається холодним.

Мов хвилі, що б’ються об кам’янистий берег,

Біль рве мене зсередини, не залишаючи спокою.

3

Я згадую твої слова, що колись гріли,

Тепер вони лише відлуння минулого.

Мов тіні, що танцюють на стінах,

Спогади крутять душу у коловороті суму.

4

Моє серце б’ється тихо й обережно,

Немов боячись зустріти твій образ у думках.

Мов роса на квітах ранкових,

Сльози тихо падають і не приносять полегшення.

5

Я намагаюся жити далі, робити вигляд,

Що світ навколо спокійний і милий.

Мов листя, що падає восени,

Всі миті з тобою розсипалися по віку.

6

Ми сміялися разом, а тепер лиш тиша,

Що заповнює кімнати й серце.

Мов зорі, що згасають у ранковому світлі,

Твоє кохання зникає, залишаючи слід болю.

7

Я пишу слова, що ніколи не скажу,

І вони падають, мов дощ на порожні вулиці.

Мов ріка, що тече крізь пустелі,

Сум про тебе огортає мою душу.

8

Я бачу тебе в кожному сні,

І прокидаюся з серцем, що стукає швидко.

Мов хвилі, що розбиваються об берег,

Образ твій болісно освітлює мою ніч.

9

Я мрію, щоб біль зник, щоб ти повернувся,

Але реальність тримає мене в кайданах.

Мов вітер, що несе холод восени,

Відчуття втрати огортає тіло й душу.

10

Я відчуваю твою відсутність поруч,

І серце навчається жити з порожнечею.

Мов сонце після бурі, що зникає за хмари,

Залишаються лише тіні колишньої любові.

11

Кожен крок нагадує про твої сліди,

Що залишилися у серці без права на забуття.

Мов хвилі, що повертаються знову і знову,

Пам’ять болить, але навчає мене жити.

12

Я плачу тихо, щоб ніхто не чув,

Бо біль особистий — це тиха жертва.

Мов дощ восени, що невпинно падає,

Сльози змивають минуле, але не забирають його.

13

Я приймаю порожнечу як частину себе,

І вчусь жити з серцем, що зламане.

Мов зорі, що світять крізь хмари,

Біль стає світлом у темряві мого життя.

14

І навіть якщо ти більше не повернешся,

Моя любов залишиться, хоч і в новій формі.

Мов весняний вітер, що несе аромат квітів,

Пам’ять про тебе живе всередині мене.

15

І я знаю: втрати неминучі в цьому світі,

Але серце навчиться любити знову.

Мов світло, що пробивається крізь тіні,

Біль і пам’ять роблять мене сильнішою.