"Вогонь після розлуки"

1

Ти повернувся, і серце забилося швидше,

Немов ріка, що прорвала дамбу довгої тиші.

І все моє тіло відчувало тепло твого дотику,

Мов вогонь, що розпалює ніч.

2

Я боялася доторкнутися, та прагнула цього,

Бо кожна частина мене кричала твоє ім’я.

Мов буря, що розносить дощ по полям,

Пристрасть проривалася крізь сум і очікування.

3

Твої губи торкнулися моїх обережно,

І світ навколо зник у мить одну.

Мов зорі, що падають у темряві,

Кожен поцілунок був магією й спокутою.

4

Руки шукали, обіймали, тримали,

І я відчувала тепло й силу твоєї любові.

Мов хвилі, що розбиваються об берег,

Пристрасть кружляла між нами безупинно.

5

Серце тремтіло, мов птах у клітці,

Що нарешті знайшов небо й свободу.

Мов вітер, що колише високі трави,

Наші почуття здіймалися вгору безмежно.

6

Ми дихали одним ритмом, зливаючись у миті,

І навіть тиша між нами була мов музика.

Мов роса на квітах ранкових,

Пристрасть світилася в очах і дотиках.

7

Я відчувала кожен подих, кожен рух,

І він запалював вогонь у моєму серці.

Мов сонце після довгої дощової ночі,

Ти повернув тепло, що зникло з моєї душі.

8

Ми сміялися між поцілунками,

І радість текла разом із захватом.

Мов хвилі, що гладять берег,

Любов обволікала нас у безмежній ніжності.

9

Я боялася, що пристрасть згорить швидко,

Та вона палала мов вогонь, що не згасає.

Мов вітер, що несе аромат квітів,

Кохання розповсюджувалося крізь тіло й душу.

10

Твої руки шукали мене, і я відповідала,

Бо хотіла віддатися миті цілком.

Мов ріка, що тече крізь долини,

Пристрасть текла природно, без перешкод.

11

Ми забули про час і про світ навколо,

Бо серця говорили одне одному більше, ніж слова.

Мов зорі, що світять у нічній темряві,

Наше кохання сяяло яскраво й безмежно.

12

Я відчувала твою душу поруч,

І це дарувало відчуття повного єднання.

Мов промінь сонця, що проникає крізь хмари,

Любов зігрівала й наповнювала все навколо.

13

Кожен дотик був доказом нашої сили,

Що пережила розлуку й сумні дні.

Мов хвилі, що ніколи не зупиняються,

Пристрасть текла невпинно, безмежно й сильно.

14

Ми лежали поруч, відчуваючи серця одне одного,

І навіть тиша промовляла любов’ю.

Мов весняний дощ, що оживляє землю,

Пристрасть наповнила наші душі до краю.

15

І я знаю: після розлуки і терпіння,

Любов відроджується ще сильнішою, ніж була.

Мов вогонь, що не згасає серед ночі,

Наше кохання горить, палає і живе вічно.