"Перші сльози розлуки"

1

Ти пішла тихо, не озираючись,

І світ став мені чужим і холодним.

Мов вітер, що рве листя з дерев,

Моє серце рвалося разом із тобою.

2

Я згадую твої слова і сміх,

Що звучали, мов музика у нічній тиші.

Мов зорі, що мерехтять у темряві,

Вони світять у спогадах, але не зігрівають.

3

Наші дотики були теплими і м’якими,

А тепер лишилися лише тіні.

Мов хвилі, що б’ються об берег кам’янистий,

Сум розбиває моє серце щодня.

4

Я пишу тобі листи, що ніколи не дійдуть,

І кожне слово — крик душі.

Мов дощ, що стукає по вікнах вночі,

Моя туга падає на порожній стіл.

5

Ти була сонцем у моєму світі,

А тепер лише холодна тінь.

Мов роса на квітах ранкових,

Пам’ять про тебе блищить, але не живить.

6

Ми колись сміялися під дощем,

І ніч була безмежною й теплою.

А тепер ночі довгі, мов пустеля,

І спогади болять, мов гострі шипи.

7

Я згадую твої очі, повні ніжності,

І губи, що шепотіли слова кохання.

Мов пташка, що загубила свій шлях,

Я блукаю між миттєвостями нашого минулого.

8

Кожен звук у домі нагадує про тебе,

Мов відлуння, що не хоче зникати.

І я шукаю тебе у кожному кроці,

Але знаходжу лише порожнечу й тінь.

9

Серце кричить, але ніхто не чує,

І сльози падають тихо, невпинно.

Мов вітер, що несе листя восени,

Сум кружляє у думках, не дає спокою.

10

Я бачу тебе у снах і прокидаюся,

З серцем, що тремтить від бажання.

Мов зорі, що падають у нічній темряві,

Твій образ світить яскраво, але недосяжно.

11

Кожен спогад — як ножа удар,

Що розсікає душу на частини.

Мов хвилі, що розбиваються об скелі,

Біль від розлуки залишається назавжди.

12

Я мрію про день, коли знову зустрінемось,

Коли обійми повернуть тепло й світло.

Мов сонце після довгого дощу,

Надія тремтить у серці, не вмирає.

13

Я боюся, що час зітре твоє ім’я,

Що наші миті загубляться у пустелі.

Мов листя, що падає восени на землю,

Все крихке й тендітне, але все ще живе.

14

І навіть якщо серце прагне забути,

Спогади приходять без дозволу.

Мов дощ восени, що не перестає падати,

Біль не зникає, а живе разом із душею.

15

І я знаю: перша розлука залишає слід,

Що вчить цінувати кожну мить кохання.

Мов весняний вітер серед квітів,

Спогади про тебе завжди зігріватимуть серце.