"Згасле кохання"

1

Ми колись були разом, мов два птахи,

Що летіли в небі під одним сонцем.

Та час розірвав наші тендітні крила,

І серце залишилося порожнім.

2

Ти пішла, і ніч наповнилася тишею,

Що кидала тіні на стіни моїх думок.

Мов дощ, що падає на спекотну землю,

Сум стікав у серце, немов холодна вода.

3

Я згадую твої очі, що світли радістю,

І кожен погляд розбивав мою тьму.

Мов зорі, що падають у темряві ночі,

Наші миті світили, але згасли швидко.

4

Слова, які ми колись шепотіли тихо,

Тепер звучать як відлуння в порожнечі.

Мов вітер, що носить листя восени,

Кожна спогадлива мить болить і рве.

5

Я намагаюся знайти сенс у відсутності,

Але лише тиша відповідає мені.

Мов хвилі, що б’ються об кам’янистий берег,

Біль розлуки розбиває серце щодня.

6

Твої обійми лишили слід на шкірі,

Але тепер вони лише у пам’яті.

Мов промінь сонця, що ховається за хмари,

Тепло зникає, залишаючи холод.

7

Я бачу тебе у снах, неначе привид,

І прокидаюся з серцем, що стукає швидко.

Мов роса на квітах ранкових,

Сльози падають тихо, не знайдуть спокою.

8

Ми колись сміялися разом під дощем,

І ніч здавалася безмежною й легкою.

А тепер ті миті — лише тіні минулого,

Що губляться у холодному вітрі часу.

9

Я шепочу твоє ім’я, але воно зникає,

Мов пісня, яку вітер забрав далеко.

Кожен день без тебе — як порожній лист,

Що не вміщує нічого, крім туги.

10

Я намагаюся триматися за спогади,

Але вони рвуть серце, немов гострі крила.

Мов листя, що падає восени на землю,

Всі наші миті розсипалися по віку.

11

Я бачив тебе щасливою без мене,

І це боліло сильніше за будь-який ніж.

Мов хвилі, що розбиваються об скелі,

Біль кохання розтрощив на частини серце моє.

12

Мрії про нас залишаються в темряві,

Неначе згаслі свічки у порожній кімнаті.

Мов холодний вітер крізь порожні вулиці,

Розлука проникає в кожну клітину душі.

13

Я намагаюся знайти спокій у часі,

Але кожна мить нагадує про тебе.

Мов зорі, що згасають у ранковому світлі,

Наша любов згасла, залишивши пустку.

14

І навіть якщо серце прагне забути,

Спогади приходять без дозволу.

Мов дощ восени, що не перестає падати,

Біль не зникає, а живе разом із душею.

15

І я знаю: кохання наше було справжнім,

Та доля не дозволила нам бути разом.

Мов тіні на стіні, що мерехтять у світлі,

Згасле кохання залишає слід на віки.