"Тіні розлуки"

1

Ти пішов, лишивши порожнечу в серці,

І кожен день тягнеться важко й сумно.

Мов хмари, що закривають сонце у небі,

Розлука накриває душу холодно.

2

Я згадую твій сміх, твої очі ясні,

І сльози крапають тихо на подушку.

Мов дощ, що б’ється по вікнах вночі,

Сум огортає серце без надії.

3

Кожна мить без тебе — мов пустий простір,

Де відлуння кроків зникає у тиші.

І я шукаю тебе у пам’яті яскравій,

Але відчуття тебе лише в снах.

4

Ти був поруч, а тепер — лише спогад,

І серце не знає спокою й відпочинку.

Мов вітер, що крутить сухе листя,

Розлука кружляє в думках і почуттях.

5

Я пишу тобі слова, що не дійдуть,

І сподіваюся, що відлуння дійде до тебе.

Мов хвилі, що б’ються об берег кам’янистий,

Моє кохання знову і знову повертається.

6

Ночі довгі, мов нескінченні дороги,

І тиша кричить голосно серед темряви.

Я тримаю твій образ у серці міцно,

Щоб він не згас, як світло в сутінках.

7

Сум заповнює порожнечу у кімнаті,

І кожен звук нагадує про твою відсутність.

Мов туман, що обіймає холодну землю,

Розлука огортає серце тісно й глибоко.

8

Я мрію про день, коли знову зустрінемось,

І час розтане, мов лід під сонцем.

Мов квітка, що розкривається після дощу,

Кохання відродиться, незважаючи на втрату.

9

Слова не здатні передати біль у серці,

І сльози падають тихо, невпинно.

Мов зорі, що падають у нічній темряві,

Мої надії світять, але згасають швидко.

10

Я йду вулицями самотніми, мов тінь,

І шукаю тебе у кожному обличчі.

Мов вітер, що несе запахи минулого,

Кожна спогадлива хвилина — рана й ніжність водночас.

11

Серце кричить, але ніхто не чує,

І ніч стає свідком моєї печалі.

Мов хвилі, що розбиваються об скелі,

Біль розлуки ламає мене потихеньку.

12

Я згадую дотики, що зігрівали холодні дні,

І теплі слова, що залишалися в пам’яті.

Мов світло свічки у темній кімнаті,

Кохання горить, незважаючи на відстань.

13

Я боюся, що час зітре спогади,

Що наші миті загубляться у пустелі.

Мов листя, що падає восени,

Все крихке й тендітне, але все ще живе.

14

Мрії про тебе тримають мене на плаву,

І надія шепоче: "Чекай, ще буде зустріч".

Мов сонце, що сходить після довгої ночі,

Кохання проганяє темряву розлуки.

15

І я вірю, що серця наші знову зустрінуться,

Що обійми повернуть тепло й світло.

Мов весняний вітер, що несе аромат квітів,

Любов переживе всі втрати й сумні дні.