"Мовчазне серце"

1

Ми йшли поруч роками, мов незнайомці,

І серце мовчало, боячись сказати.

Мов тихий вітер у високих травах,

Кохання ховалося, непомітне і тихе.

2

Я відчувала його присутність у думках,

Але не наважувалася відкрити душу.

Мов зоря, що світить крізь хмари,

Воно гріло серце, не видаючи себе.

3

Іноді очі зустрічалися ненароком,

І трепет пробігав по всьому тілу.

Мов хвиля, що несподівано накриває берег,

Кохання прокидалося, тихе, але сильне.

4

Дні йшли, і ми не помічали цього,

Бо життя заглушувало голос серця.

Мов ріка, що тихо тече крізь долини,

Любов залишалася невидимою, терплячою.

5

Та одного дня погляд сказав усе,

І серце відчуло вибух почуттів.

Мов промінь сонця крізь густі хмари,

Кохання вирвалося назовні, яскраве і справжнє.

6

Ми сміялися і плакали одночасно,

Бо довге мовчання нарешті скінчилося.

Мов весняний вітер, що знімає сніг,

Любов освіжила і перетворила все навколо.

7

Кожен дотик став відкриттям,

Кожен погляд — немов обіцянка вічності.

Мов зоря, що спалахує у нічному небі,

Кохання освітлювало шлях обом.

8

І навіть минуле, що було між нами,

Здавалося лише підготовкою до цього моменту.

Мов річка, що прорізає скелі роками,

Любов розкрилася, сильна і непохитна.

9

Ми йшли поруч, мов ніколи не були розділені,

І світ здавався новим і яскравим.

Мов роса на квітах на світанку,

Кожен момент наповнював серце світлом.

10

Іноді серце тремтіло від страху,

Але радість і тепло перемагали сумніви.

Мов вітер, що носить аромат весни,

Кохання проникало у кожен куточок душі.

11

Ми сміялися, плакали і обіймалися,

І розуміли, що все було готуванням.

Мов промінь сонця після довгої ночі,

Любов сяяла яскраво, непередбачувано.

12

Кожен день тепер здавався подарунком,

Кожна хвилина — доказом терпіння і долі.

Мов камінь, що витримав течію ріки,

Кохання залишалося міцним і справжнім.

13

І навіть труднощі не могли його зруйнувати,

Бо серця вже впізнали справжнє чудо.

Мов зоря, що світить у темряві,

Любов веде нас вперед, назавжди разом.

14

Ми відчували одне одного без слів,

І навіть тиша промовляла про почуття.

Мов весняний дощ, що оживляє землю,

Кохання пробуджувалося у кожному моменті.

15

І я знаю: навіть тихе, довге мовчання

Може завершитися вибухом щастя.

Мов промінь сонця крізь темряву,

Воно залишається назавжди у серці.