"Коли любов лишилася тінню"

1

Я йшла стежкою, де колись був ти,

І кожен крок — мов біль у грудях.

Сміх твій звучав у пам’яті,

А тепер лише тиша й порожнеча.

2

Наші слова розбилися, мов скло,

І я збираю його крихти в долоні.

Але гострі уламки ріжуть серце,

І я плачу без надії на зцілення.

3

Ти дивився на мене і не бачив,

Мов тінь серед світла чужого.

Я кликала тебе, але голос тонув,

І навіть ехо не хотіло відповідати.

4

Ми любили один одного без меж,

Але межі світу були сильніші.

Твоє серце знайшло інший шлях,

І мій світ розпався на шматки.

5

Я дивлюсь на наше фото у рамці,

І сміюся через сльози, що течуть.

Ми були щасливі, і це — моя кара,

Бо тепер тільки спогади зі мною.

6

Я вчуся дихати без тебе,

Але кожен подих — мов зашморг.

Любов, що колись гріла,

Тепер холодна, мов зимова ніч.

7

Іноді я чую твій сміх у вітрі,

І вірю на мить, що ти поруч.

Але сон швидко розвіює ілюзію,

І я залишаюся сам на сам зі сльозами.

8

Ми були як дві зірки, що зійшлися,

А потім різні шляхи нас розвели.

Я плачу не за тобою, а за собою,

За світом, де ми не змогли бути разом.

9

Я пам’ятаю теплі ночі,

Твої руки, що обіймали мене.

Тепер вони чужі, мов вітер,

Що гуляє серед порожніх кімнат.

10

Я хотіла б забути кожен твій погляд,

Кожне слово, що ранило і лікувало.

Але серце пам’ятає, не питаючи,

І біль — мій постійний супутник.

11

Моя любов не зникла, вона лише змінилася,

Мов ріка, що пішла під землю.

Ти не винен, і я не винна,

Ми просто загубили свій шлях.

12

Я ходжу цими вулицями одна,

І шукаю тебе в обличчях чужих.

Але всі вони — лише відлуння,

І жодне не може замінити тебе.

13

Іноді я говорю з ніччю,

Вона слухає, не перебиваючи.

І я плачу, і плачу,

Але ніхто не чує, крім зірок.

14

Моя душа кричить, але без звуку,

І навіть спогади стають болем.

Я тримаю твоє кохання в серці,

Мов скарб, що рве на шматки.

15

І все ж я йду далі, хоч і спустошена,

Бо кохання залишає слід назавжди.

Тінь твого сміху і твій погляд,

Живуть зі мною, навіть коли тебе немає.