"Я знову бачу тебе у снах"

1

Минуло стільки безсонних ночей,

Та серце твоє не забуло.

Я все ще чекаю, як вперше тоді,

Коли любов нас двох окрилила.

2

Я пам’ятаю кожен твій сміх,

І те, як мовчала в обіймах.

Ти — мій всесвіт, мій тихий світ,

Моя зоря в осінніх тінях.

3

Коли дивлюсь на захід сонця,

Я бачу в небі твої очі.

І навіть якщо вітер шепоче —

То він мені про тебе шепоче.

4

Між нами дні, мов довгі мости,

Та їх я перейду без вагання.

Бо знаю — десь там, за темряви суть,

Є світло твого кохання.

5

Ти в кожній краплі дощу звучиш,

У шелесті листя, у тиші.

І навіть якщо тебе не бачу —

Ти завжди поруч, в мені, у вірші.

6

Я згадую, як тримав твою руку,

Як серце стукало в унісон.

І навіть тепер, коли все далеко,

Ти — моя доля, мій тихий сон.

7

Я б віддав усе, щоб ще раз

Твої очі побачити близько.

Щоб час замовк, щоб світ погас —

І залишились ми — як в казці чисто.

8

Ти мій спокій у бурі днів,

Моя молитва і моя сила.

Бо навіть коли світ зневіривсь,

Моя любов тебе не згубила.

9

І хоч я йду сам поміж людей,

Душа моя не самотня.

Бо кожен подих, кожен крок —

Це шлях до тебе, любові коротня.

10

Ти снишся мені щоночі без слів,

Така ж ніжна, така справжня.

І навіть у мріях, у світлих снах —

Ми поруч, мов серця одна пісня.

11

Я б обійняв тебе крізь роки,

Крізь страх, розлуку, мовчання.

Бо справжня любов — то не жарти,

То вічне серця зітхання.

12

Мені не треба золотих слів,

Ні слави, ні див світанку.

Лиш ти — мій світ, мій тихий хлів,

Де душа живе без стану.

13

Я вірю: прийде той день,

Коли зустрінемось знову.

І зникне біль, і зникне тлін,

І все воскресне любов’ю.

14

Ми станем поруч, мов весна і лід,

Мов небо й море в єднанні.

І світ почує крізь тисячі літ —

Це пісня вічного кохання.

15

Я знову бачу тебе у снах,

І світ тоді стає живим.

Бо ти — мій початок, мій шлях,

Мій сенс, мій вічний дім.