"Моє серце йде за тобою" 10

1

Я бачу тебе у кожному ранку,

У сонці, що ніжно торкає щоку.

Хоч ми далеко — я вірю вперто,

Що йдемо назустріч крізь темну путь.

2

Ти в кожнім сні — мов світло з неба,

Мов тінь, що душу бере в полон.

Мені не треба нічого більше —

Лиш чути серця твого перший тон.

3

Я йду у день крізь тишу й спогад,

Несучи ніжність, мов оберіг.

І хай цей шлях не близький, не легкий —

Та він до тебе, і це мій вибір.

4

Між нами — милі, слова, і хвилі,

Та не зітруть вони тепла.

Бо ти у мені, як подих віри,

Що не згасає і крізь жалі.

5

Я згадую, як смієшся щиро,

Як поглядом торкаєш душу.

Ті миті — як безцінні крила,

Що долають простір, біль і тишу.

6

І вечір тихо шепоче зіркам:

«Вона чекає його, як весну».

І навіть небо схиляє рам’я,

Коли я думаю про одну людину.

7

Я б розчинилась у твоїй тіні,

Щоб знову стати твоїм світлом.

І навіть в найтемнішій годині

Любов веде мене з дитинним світом.

8

Ти мій спокій і мій шторм,

Мій неспокій і мій прихисток.

І навіть коли життя — це шторм,

Я знаю, де мій справжній витік.

9

У кожній пісні — твій подих вітру,

У кожнім рядку — твоє ім’я.

І я молюсь небу щомиті —

Щоб ти не забув, що є я.

10

Ти — мій дім у далеких світах,

Мій корабель у морі розлуки.

І навіть коли душа в сльозах,

Я все одно тримаюсь руки.

11

Я чую тебе — навіть у сні,

Твій голос, мов тепло в обіймах.

І хоч між нами — цілі дні,

Я все одно відчуваю крила.

12

Бо кохання — то не лише зустріч,

Це віра, що долає час.

І навіть коли серце ниє,

Воно все одно іде до нас.

13

Я знаю: прийде день єдиний,

Коли ми станем поруч знов.

І всі розлуки, і всі хвилини —

Згорять у світлі двох любов.

14

Моє кохання — не зітхання,

А вічне полум’я в душі.

І навіть якщо світ зникне —

Ти будеш в мені завжди живий.

15

Моє серце йде за тобою,

Крізь відстань, час і біль земний.

Бо справжнє кохання — не слово,

А вічний шлях двох душ — єдиний.