1. Я чекаю тебе серед ночі й вітрів,
Де сліди твої стерли дощі й сніги.
Мій світ без тебе — немов без крил,
Лиш тиша і шепіт старої зорі.
2. Я йду крізь вулиці, де ми ходили,
Де час наші тіні давно сховав.
І навіть коли думки змерзли й зникли —
Я серцем тебе знову впізнав.
3. У кожній жінці шукаю не тебе,
Бо немає таких — ти одна на землі.
Твій образ у пам’яті, мов світло січневе,
Що не гасне навіть у пітьмі.
4. Я пам’ятаю твій сміх, мов пісню,
Що звучала в серці, коли був спокій.
Тепер у мені лиш тінь від весни,
Що ти принесла й забрала потрохи.
5. І хоч минуло вже стільки зим,
Я все ще пишу тобі листи.
Хай їх ніхто не читає крім вітру,
Та я не вмію не любити.
6. Ти — моя тиша після дощів,
Моя надія в чужих краях.
Я йду за тінню твоїх слів,
Що гріють навіть у холодних снах.
7. Іноді думаю — може, забуду,
Може, навчусь жити без тебе.
Та серце сміється мені, як чуду,
Бо знов тебе бачить у небі.
8. Я залишив усі дороги позаду,
Та жодна не веде від тебе.
Бо ти — не просто минуле, кохана,
Ти — частина мого серця й неба.
9. Мені кажуть: час усе зітре,
Та я не вірю в забуття.
Коли люблю — то навік,
І ця любов — моє життя.
10. Я б знов пройшов усі ті дні,
Щоб ще раз тебе побачить.
Навіть мить твого тепла —
Це вічність для втомленої душі.
11. Коли вітер ночами співає,
Я чую твій шепіт у кожній зірці.
Ніби сама доля знов нагадує —
Любов не вмирає, вона в серці.
12. Я знов пишу твоє ім’я
На склі холодному в дощ.
Хай змиє його вода —
Та в мені воно не зникне все ж.
13. Я не знаю, чи ти пам’ятаєш,
Як світанок нас зустрічав.
Та навіть якщо ні — я залишаю
Ту мить у серці, де ти жила.
14. І якщо колись ти повернешся,
Я мовчки стану, не скажу ні слова.
Бо в моїх очах усе прочитаєш —
Скільки чекала тебе любов.
15. А поки ніч і час ідуть,
Я вчуся дихати самотою.
Та знай — якби вибирав свій шлях,
Я б знов і знов пішов за тобою.