1. Коли ти поруч — мов світ зупиняється,
Душа розквітає, мов квітка сіяється.
І все, що було сірим, німим, —
Стає живим, теплим, твоїм.
2. Твої слова — неначе весна,
Така ж прозора, така ж ясна.
І навіть коли не кажеш нічого, —
Я чую серцем: ти — мій, єдиний, дорогий.
3. Ти дивишся тихо, без зайвих слів,
Та погляд твій сильніший від снів.
Він огортає, мов море спокою,
Мов тиша, що дихає ніжністю й долею.
4. Я часто боюсь прокидатись одна,
Бо сни з тобою — то рай, не весна.
І кожен ранок без тебе ніби втрата,
Бо без тебе серце не вміє дихати.
5. Коли ти смієшся — світ теплішає,
І навіть біль раптом відходить, зникає.
Ти мов промінь крізь хмару, мов диво мале,
Що вчить мене знов любити, живе.
6. Я не прошу обіцянок чи зір,
Лише залишайся у серці моїм.
Бо в ньому тобі — назавжди дім,
Де навіть мовчання говорить: «Ти мій.»
7. І навіть коли між нами грози,
Я пам’ятаю — кохання в дорозі.
Бо справжнє воно не боїться бурі,
Лиш міцнішає в кожній хвилі.
8. Я вчуся мовчати, щоб чути тебе,
Щоб серце твоє не губилось в собі.
Бо іноді кохання — це тиша,
Що ніжно до душі дихає, дихає.
9. І коли світ навколо гуде,
Я знаю — все буде добре,
Бо ти — моя опора, мій спокій,
Мій прихисток у бурі, мій обрій.
10. Без тебе я — наче ріка без дна,
Що губиться між берегів і сна.
Ти — мій напрям, мій час, мій зміст,
Мій найніжніший, земний сюрприз.
11. У твоїх руках я забуваю страх,
У твоїх очах — небо в двох словах.
Там — довіра, там — вічність, там — ми,
Як вогні, що не згаснуть ніколи в імлі.
12. І навіть коли ти далеко десь,
Я чую, як серце твоє мене кличе весь.
Між кілометрами, між сном і сном —
Ми разом, ми — єдиний дом.
13. Бо любов не вимагає слів,
Вона — у погляді, що без див.
У дотику, в жесті, в подиху днів,
У простому “будь”, що змінив світ мій.
14. І якщо колись згаснуть зорі,
Я все одно шукатиму в просторі
Твоє обличчя серед темних снів,
Бо навіть смерть не роз’єднає двох живих.
15. Тож знай — я тут, і навіть в тіні,
Моя любов — у кожній хвили ні.
І якщо весь світ розтане колись, —
Я знов знайду тебе... хоч би й крізь вічність.