Стежки… Стежки. І ночі…
Заплющені вони тут мерехтять
Вогнями дотиків, та очі
Як ліхтарі у темряві горять.
Коли всі сплять, не видно сходу,
Творити будуть все одно:
Цупкі вірші зі смаком глоду,
Або просторе прозове манто.
Митці бувають різні, неповторні,
Хтось пише, хтось римує.
Один малює образи потворні,
А інший – романтично посумує…
Простим не зрозуміти творчих,
Однак всі користуються «плодами»:
Біжать в кіно і спонукають зодчих,
Аби прийти в красиві храми.
Митці не думають здаватись,
І кожен прагне стати кращим.
Як легко в успіхах зазнатись,
Чи опинитись непутящим.
Стежки… Стежки. Знов ранок
Розплющить вічності дороги.
Ми випити звернемо наостанок
Чужі й свої мирські тривоги.
27.12.2024
Відредаговано: 28.12.2024