Вірші. Поезія серця
Осінні барви
Вже осінь одяглась в багряні шати,
іду я по стежині між дерев.
Легким серпанком хоче ранок обійняти,
торкаючи легенько за плече.
Навколо килим з золотого листя,
подекуди вплітається й багряне.
Я йду і відчуваю тихе щастя,
яке, я сподіваюсь, швидко не зів'яне.
У небі в'ється пташка і співає,
бо бачить сонця схід і нової надії.
Я вірю в своє щастя, точно знаю
мене воно ніколи не покине.
Вже сонечко цілує ніжно в скроню,
немов кохана мама у дитинстві.
Я чую знову тепле: "Мила доню".
Я знаю вже - нема нічого кращого за материнство.
Цей спогад кличе в теплий світ дитинства,
коли ми всі були малі й веселі,
не знали, що таке людське презирство,
жили, немов в раю, у батьківській оселі.
Та годі споминів...Я усміхнуся сонцю, небу та серпанку,
у душу свою осінь не впущу.
Як гарно вийти прогулятись зранку,
коли немає навкруги й всередині дощу.
Відредаговано: 01.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
