Якщо чесно
Я знову сумую
Знову ду́мок важких
Повно́ в голові
Мені знову погано,
Я не рефлексую
І не знаю,
Щоб зараз зробити собі
Чи побігти на вулицю
Дивитись на зорі
Чи спати лягти
Потонути в пітьмі
Чи до віри звернутись,
До незламної волі?
Чи руки накласти
На мрії свої?
Чи чекати на горе
Готуватись до грому?
Чи довіритись щастю,
Відпустити страхи?
Чи плекати надію
На віру та море?
Чи віддатися сумнівам,
Що чекають вночі?
Я не знаю що вірно,
В думках заплутала
В надіях та сумнівах,
Сльозах й дощах
Я не знаю напевно,
Чи щастя шукала?
Знаю лиш,
Що багато маю віри в словах
Надто сильно я вірю
В цінність поезій
В те, що слово
Як камінь — проломить усе
Проте слово зламалось
Під тиском репресій
Його вартість не більша
Ніж у сенсі «пусте»