Я більше не можу весь час відчувати
І проживати біль чужий, неначе свій.
Я прикрутила гучність, вчуся відпускати
І не вступати із собою у нерівний бій.
Потужний імпульс із середини погаснув,
Не рветься голос внутрішній з душі.
Я у відносній тиші проживаю долю власну,
Щоб не згубитись в непроглядній тьмі.
Магічний аромат бузку та кави запашної,
Розмова з рідними і відблиск сонця на щоці
Це те, що заспокоює, дає надію та лікує...
Триматись, й далі довіряти Всесвіту й собі.
Відредаговано: 21.10.2026