Колоситься жито в полі,
Вітер хвилю підганя.
Тут душа моя на волі —
Рідний край, свята земля.
Волошки сині, наче небо,
Під ноги стеляться мені.
Я лину в спогадах до тебе —
Найкраще місце на землі.
Шепоче казку ліс старезний,
Блукає літо по лугах...
Бурлуцький степ — такий безмежний,
Давно оспіваний в віршах.
Сюркоче коник, десь кує зозуля,
Зітхає горлиця і шелестить трава.
Розквітла мальва — ну й красуня!
Ледь чутним ароматом огорта.
Тут серце б’ється ще частіше,
І подих завмирає від краси.
Люблю, Бурлук, тебе іще сильніше —
Моє коріння й оберіг на всі часи.
Відредаговано: 02.01.2026