Вірші, народжені війною
12.07.2025
Ми вже пройшли більше, ніж колись могли уявити. Наш шлях тернистий та нелегкий, наш щоденний біль на цьому шляху справжній, наша втома глибока, але вона не знищує нас. Вона загартовує. Бувають моменти, коли не хочеться нічого. Зовсім. Коли сили й енергія зникають, і здається, що вже немає ресурсу навіть на думки. Але це теж частина шляху. Ми всі маємо право на втому. Маємо право плакати, мовчати, кричати, боятися. Але ми також маємо право жити. І тому ми знаходимо сили говорити, дихати, робити хоча б щось і це вже перемога. А світ… Світ не розуміє і ніколи не зрозуміє, як це здригатися від кожного звуку, вмирати щомиті під завивання сирен, ховатись у підвалі з дитиною на руках. Як це жити між вибухами, між "може пронесе" і "не встигли". Як це в одну мить втратити те, що було твоїм сенсом, твоїм світом, твоїм життям. Коли ще вчора ти сміявся, а сьогодні тримаєш тремтячими руками уламки минулого. Світ не знає, як це боятися тиші так само, як і звуку, що розриває небо. Це розуміємо і знаємо лише ми. І попри все ми залишаємося людьми: з любов'ю до тих, хто поруч, з надією, навіть коли навколо темно. Мир обов'язково прийде. Це не просто віра. Це обіцянка, клятва, яку кожен тримає в собі. І настане ранок, коли буде тиша. І цей день буде нашим — усіх: хто загинув, хто вистояв, вижив і не втратив себе.
Відредаговано: 19.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
