Вірші, народжені війною
23.03.2025
Зрештою, людина до всього звикає,
Ми просто вчимося з цим жити – і все.
А гіркота від втрат нікуди не зникає,
Щоночі пам'ять у минуле нас несе.
Бере за руку – м'яко так і ніжно,
Саджає в човник, що пливе за небокрай,
Відштовхує від берега доволі обережно:
"До ранку маєш повернутись, пам'ятай!"
Зустріну всіх, хто мешкає у тому краї –
Знайомих, незнайомих, рідних та чужих.
Немає болю тут, страждань, війни немає,
І сльози-ріки ллються по щоках моїх.
Згадаєм до дрібничок все, що було з нами,
Відчуєм одне одного – й забракне слів.
Вже сонця перші промені заграли над лісами,
Я залишаю цю країну недосяжних снів.
І знов реальність кличе у турботи,
Годинник цокає – не зупинити час.
Ми намагаємося жити і заповнити пустоти
Та світлу пам'ять в серці зберегти про вас.
Відредаговано: 19.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
