Вірші, народжені війною
21.07.2024
Залишуся з думками наодинці
І пригадаю все своє життя ...
Мій потяг мчить по залізниці
Й назад йому немає вороття.
Мелькають за вікном пейзажі
Під тихий перестук коліс.
Картини ці неначе в вернісажі
І всі вони розчулюють до сліз.
Я лиш тепер все бачу до дрібниць
У кожнім дні, секунді, в кожній миті
Красу світанків, велич блискавиць...
Усі шляхи і таємниці вже відкриті.
Вагончик мій був дуже гомінкий
Попутників тут завше вистачало
Чим далі, то потік їх був вже не такий
А зараз стало зовсім мало.
Обличчя змінювались, як в кіно
Були актори геніальні і бездарні
Про декого забула вже давно
І не згадаю навіть при бажанні.
Мій потяг все пришвидшує ходу
І робить більше він зупинок.
Виходять пасажири в пустоту,
А я бажаю їм м'яких хмаринок.
Продовжую мандрівку по шляху,
Шукаю власну істину в усьому
А що попереду? Не знаю та нема страху.
Я їду далі у вагончику земному.
Відредаговано: 02.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
