Вірші, народжені війною
03.05.2022
Що страшнiше, сама у себе запитаю?
А вiдповiдi точноï немає.
У кожного своï тривоги та страхи
Що в душу поселились назавжди.
Так страшно кинути в авто, такi сякi пожитки
Й не встигнути подумати, а як же далi жити?
Зiбравшись з духом, зачинити дверi
I мчати в темноту , як кров в середенi артерiй.
Стискаєш ти кермо аж пальцi занiмiли
Дороги мерехтять, десь вибухи гримiли
Ми зупинились, часу обмаль в нас,
А в приймачi луна тривога повсякчас.
Куди ми ïдемо, чому, для чого?
Не можем зрозумiти ми нiчого
Лиш сердце бухкає в усiх несамовито.
Всi плани, мрiï, сподiвання, все розбито.
В дорозi наче вiчнiсь, усе не пам'ятаю...
Так, що ж страшнiш сама у себе запитаю?
А вiдповiдь одна:
Нема срашнiш нiчого, крiм ВIЙНИ
Та довгоï дороги з дому в нiкуди.
Відредаговано: 19.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
