Вірші. Громадянська лірика
Запали-но, народе, ти вогники
Дрижать наполохані вогники
На пагорбах з каменів й вод.
«Стрибай до нас!» — кличуть чортики,
Й помчав щодуху народ...
А може, то зовсім не чортики, а янголи з якогось дива́...
Хіба відрізнити їх, згорблених; рогами чи німбом — вага?
А може, господь причаївся: святою водою умить.
Умив — запекло, заболіло... Бог дияволом стався у мить!
Куди не крокуй ти, народе, то ні раю, ні пекла немає.
Вони-то були — союзи... Радянські чи євро? Хто знає?
Хто знає?
Кого нарікати ворогом? Чим, друже, тебе частувати?
Різні й паморóчливо схожі: «яблокі», «епли»... Між чим обирати?
Між чим обирати?
Запали-но, народе, ти вогники; дрижачі чи рівні — пусте.
Сусідські хай в темряві блимають. Тебе хвиля до своїх принесе...
Відредаговано: 08.06.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
