Повите небо туманів гіркотою.
Криваві відблиски на лезах сонця-тьми...
Розбиті вщент на землях, сповитих журбою,
Вітрила літаків виблискують гаряче, наче восени...
Чия рука насмілилась здригнутися?
Їй би країною, мабуть, керувати...
Країни — мало! Нажерся — відригнулося!
Он стільки світу! Працювати ще щелепі й
працювати...
Ми пам'ятатимем, заквітчані вітрила,
Ваш несамовито-стрімкий злет...
Хай збочені руці й щелепи-ненажери
Колись запустять в себе стадо власних же ракет.
Відредаговано: 08.06.2020