Вірші. Готичний стиль.
КРИВАВА ТРОЯНДА.
У червоне зодягнена — та не з сорому.
А від крові, що нею квіти п’ють сни.
Кожна пелюстка — мов сповідь без порому,
Кожен шип — це межа між любов’ю й війни.
Вона не зростає на світлій землі —
Їй потрібен надлом, і могильна тиша.
Там, де серце тріщить, як скло по веслі,
Вона проростає, як правда, що дише.
Її запах — терпкий, немов зілля відьом,
Що лиш губ торкається — й в’яне душа.
Але ти тягнеш руку, зневірений, бідний,
Бо краса — це спокуса. Це віра. Це жах.
І ось — поріз. І кров. І солодкий біль.
Ти зірвав її — мов здобич, мов плату.
Та неси обережно, бо крихкий той міф —
Кров на троянді ніколи не з миється із пальців.
Записка автора до вірша.
Цей вірш — не лише про квітку. Це образ того, що ми прагнемо, знаючи: воно нас знищить. Та ми все одно тягнемо руку. Чи то кохання, чи влада, чи спокуса — кожна має свій шип. І ми, мов зачаровані, танцюємо навколо троянди... Поки не стане пізно.
Відредаговано: 25.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
