Вірші. Готичний стиль.

СТОГІН ЛУН.

У темних залах між зітхань і стін
Стоїть мовчання — крихке, як скло.
А з глибини, крізь тріщини і тлін,
Луна повзе. Її серце — тепло?

Ні. Це лиш тінь від колись живих,
Це відголоски слів, яких боялись.
Це — стогін лун, мов шепіт неживих,
Що в снах до мене вчора повертались.

Я чую їх — і в венах клекче ніч,
І свічка тремтить у моїх зіницях.
Цей стогін несе мені не крик, а клич,
Як ніжна смерть у чорних пелюстках гортензій.

Він не питає. Він знає все.
Він знає, як я мовчки пала,
Як серце в груди — не серце, а лезо,
І як я стала тим, чим світ не стала.

То не волання. То не прокляття.
То — пісня, що з шрамів тече крізь вуаль.
Це ніч — моя мати. Пітьма — моя ватра.
А стогін лун — мій останній жаль.

Лірія Маєр

Подобається

#653 в Різне
#59 в Поезія

У тексті є: готика, вірші, також є латинь

Відредаговано: 25.09.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись