Вірші. Готичний стиль.

Дім монстрів.

Цей дім стоїть — мов закам’янілий,
Серед туману, в пітьмі століть.
У ньому час давно зомлілий,
І кров по стінах ще десь біжить.

Вікно тріщить, мов голос мертвої,
Що шепче з темряви «Прийди».
Двері скриплять без жодної жертви —
Та кожен, хто зайшов — зник назавжди.

У залі — дзеркала покриті пилом,
Щоб не побачив ти своє лице.
Бо в кожнім з них — безодня й сила,
Що душу стискає мов кільце.

На кухні — ніж, що сам тремтить,
Він пам’ятає кожен крик.
А в льосі — шепоти, що спить
Не дають... Вони — давно без ліктів.

Сходи ведуть у провалля страху,
Де монстри шепочуть імена.
І дім сміється — без плоти, без запаху,
Він сам — жива примара, не стіна.

І хтось кричить... Але ж ти знаєш:
Це не кричать, а так сміються ті,
Що давно себе в нім залишають,
Бо їх життя — лиш попіл у пітьмі.

Подобається

#656 в Різне
#58 в Поезія

Відредаговано: 25.09.2025