Вірші. Готичний стиль.

Вона із нічного кола.

Зі світла зникла — лишилась тінь,
В тумані часу застигла краля.
Її очі — жар, що стирає біль,
Її губи — обітниця пекла й жалі.

У колі магії, де ніч дихає
Через вуста у мовчазній клятві,
Вона — зітхання між «було» й «немає»,
Сльоза, замкнена у крові латунній.

Скільки душ уже згасли, шукаючи суть
У тих зіницях рубінових, хижих?
Вона — не смерть. Вона — незабутність,
Що поєднує ніжність з отрутою тиші.

Вона не кличе. Вона приходить,
Коли світ спить, а серце ще стука.
І той, хто відчує її подих —
Уже не належить ні дню, ні мукам.

Вона сміється, як осінній ворон
Над листям загублених імен.
Вона — хрещення болем,
Танець крові в безодні вен.

І ти не спитаєш, хто вона є,
Бо вже станеш частиною ночі.
Вона — відлуння, що вічно живе.
І спокій… не знатимеш досі.

Подобається

#657 в Різне
#58 в Поезія

Відредаговано: 25.09.2025