Вірші. Готичний стиль.
Кров і тиша.
Під кронами вічно безсонних дерев,
Де місяць, мов око заснулого звіра,
Блукає тінь у латах із снів —
Це вампір.
Без імені. Без примирення. Без міри.
Його хода — як шелест молитв,
Що давно вже забуті в спалених скрипторіях,
Його усмішка — тріщина на устах снів,
Його кров — не червона, а сповнена історій.
Він не живе. Він повторюється знов,
Як ехо гріха в катакомбах бажання,
І кожна ніч — як зваблений шовк,
Що ховає ножа, загорнутого в страждання.
Його кохання — це тиша між кроків,
Це дотик до шиї, де серце ще б’ється,
Це поцілунок, що замість зірок
На небі залишить лиш пляму без меж.
І ти не помітиш, як зникне весь день,
Як згасне молитва у храмі зі скла,
Бо він — не жах, не спокуса, не тінь —
Він сам ніч.
І ти — її жертва.
Твоя кров — ціна.
Він шепоче: «Дозволь...» — і світло зникає,
Бо в цім поцілунку — ні біль, ні блаженство.
Ти ж вірила: смерть — то остання окраєць.
Та він доведе, що вічність — це в'язниця пристрасті.
Відредаговано: 25.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
