Склепіння неба тріщить від мовчання, Сутінки падають, наче печать. Вежі у сріблі зітхають про каяття, І ворони стелять молитву в нічать.
Кров’ю по каменю — слід невидимий, Скелі вдивляються в небо, неме. Світло, вмираючи, шепче: «Прости мені», Та Морок вже сходить — і більше не йде.
У храмі без дверей, де ікони — зі тліну, Горить лише факел в очах кам’яних. І Сутінь, мов свічка, гойдає спокійно Між жертв і святинь, між живих і мертвих.
Хтось шепче молитву з отрути й кісток, Хтось жде одкровення в ліхтарях без світла... Сутінки — це не кінець і не змрок, Це — той, хто питає: «Ким ти був перед життям?..»
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
