Вірші. Готичний стиль.

Сутінки.

Коли день стікає з країв небокраю,
І вечір вбирає барви вуста́,
Сутінки ходять по гранях безкраю,
Несучи в собі і кінець, і зроста.

Це час, коли правда шепоче крізь млу,
І тіні сплітають нову канву.
Все — нерішуче, мов подих без тіла,
Все — ніби сниться, та збудить ще сила.

Дерева мовчать, наче чують поклик,
І світло, мов зрадник, лишається в боки.
А в небі — ні зорі, ні темінь глибока,
Лиш марево межі, де смерть не одинока.

Це — час, коли й Мара не сміє пройти,
Коли навіть Морок не певен мети.
Бо сутінки — більше, ніж просто межа.
Це — подих між тим, що живе й промина.

Лірія Маєр

Подобається

#653 в Різне
#59 в Поезія

У тексті є: готика, вірші, також є латинь

Відредаговано: 25.09.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись