Вірші. Готичний стиль.

Мара.

У ніч, де серце б'ється крізь туман,
Мара приходить — тиха, мов обман.
Не стукає, не кличе, не гукає —
Лиш в погляді її душа вмирає.

Сідає на грудях — не тінь і не плоть,
А спогад про втому, що зветься скорботь.
Вона не вбиває, та зводить з ума —
Її поцілунок — мов нічна пітьма.

З очей її капає чорна роса,
І сниться тобі вогнева краса:
Палає замок, сміється вогонь,
І ти вже не в силах сказати — це сон?

Мара — не демон, не привид, не страх.
Вона — що лишається в кожних слідах.
Де була любов, де була журба —
Там ходить Мара. Іде — не зника.

Подобається

#581 в Різне
#43 в Поезія

Відредаговано: 25.09.2025