У тріщинах часу — відбиток душі, Не лик, не форма, а спалах вогкого праху, Мов тінь, що сповзає по стінах нічних єретичних веж, Що тримають небо на заіржавілих ланцюгах страху.
Це — не світло й не морок, а шепіт між ними, Зашитий у кров змієвого кореня дум, Де кожен зітх — відлуння, зіткане з диму, А серце — лиш камінь, що вивчив алфавіт тлін.
Душа — як трепетний знак на запотілому склі, Що зникає, щойно глянеш, щойно доторкнешся, Її сліди — у мові вітру, що ламає хрести, У попелі голосу, що ніколи не вернеться.
І той, хто побачить — вже не повернеться цілим: Бо відбиток душі — це не образ, а рана, Це прах, що повзе з підніжжя мовчазної брами, До центру ночі, де все — початок і злам.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
