У нефах зотлілих молитов і чорних вітражів Розпач гуде — мов дзвін розірваних легенд, Він стелиться попелом в устах похмурих днів, Де крики душ — лиш тінь, замкнена у цемент.
У катафалку сутінку, під куполом гнилого неба, Спочиває час, пов'язаний зотлілими снами, Його серце — камінь, що б'ється лиш від згуби, Його подих — лиш шепіт між ребрами храмів.
Цей розпач — не біль, а безвихідь, застигла в граніті, Не зойк, а хоровод безмовних янголів сліпих, Що тчуть кривавий пил із нитей праху і забуття, Поки вежі буття гнуться під тягарем кісток святих.
Відлуння — це голос, що вже не має власного тіла, Йде крізь століття, мов тріщина в мармурі смерті, І кожен звук — як клинок, загнаний у руну нічного спокою, Що рве у безодні саму тканину мовчазної вічності.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
