Вірші. Готичний стиль.

Пригнічені душі.

В темних храмах тління, де в’язень час безкрайній,
Пригнічені душі, як тіні в крижаних ланцюгах,
Вони плетуть шепіт — розпачу немов вуаль ледь явна,
І кожен подих — мов скрегіт кісток під мідним дахом.

Їх серця — обітниці вічного мороку,
Палають тлінням забутих гробів і сліз,
Відлуння смутку — клятви у стінах кам’яних споруд,
Де смерть і біль — наче дихання у забутті.

Вони — позбавлені світла, сірі вітри пустелі,
Що в’ються між руїн, мов хмари безодні,
І в їхніх очах — скляний холод безнадії,
Що пульсує у пеклі, де розквітає тінь забуття.

Лірія Маєр

Подобається

#676 в Різне
#58 в Поезія

У тексті є: готика, вірші, також є латинь

Відредаговано: 25.09.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись