Вірші. Готичний стиль.

Шепіт урн.

Печаль сповзає з мармурових віч,
Як ніч з ікон — повільно, без прощання.
Урна шепоче: «Смерть — не рубіж,
А вхід в садів осіннє вигоряння».

Складає прах молитву без хреста,
І кожна тінь — немов підпис забутий.
Твоя рука — у чорному листа,
Де всі слова до часу окровавлені й сплутані.

Ти гортаєш том, і кожен звук —
Мов оберег зі скла й нічної міді.
Сатани дотик — лагідний, як друг,
Та погляд — з глибини розбитої орбіти.

Люстерко часу — срібна таємниця,
Де відображення не має імені.
Тут сутінки не гаснуть — лиш рояться,
І тягнуться до тебе, як до племені.

Подобається

#664 в Різне
#59 в Поезія

Відредаговано: 25.09.2025