Вірші. Філософський стиль.

Ненависть, що пахне любов’ю.

Вона про нього говорила з вогнем,
кожне слово — наче камінь у прірву.
Її голос різав, наче лезо,
а очі спалахували бурею.

Вона кричала про зраду й біль,
про рани, що не гояться з часом.
Вуста її повнилися отрутою,
та серце билося інакше — живим.

Бо ненависть не буває такою гучною,
якщо в ній не горить іскра любові.
І чим сильніше вона його кляла,
тим ясніше світило одне:
вона досі любить.

Бо тільки той, хто був світом,
стає ворогом у спогадах.
І тільки любов, незабута,
вбирає маску ненависті.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше